Розвиток емпатії: 10 "кроків" у собі і своїх звичках

"Мир настає не через відсутність конфліктів, а завдяки здатності з ними впоратися" 

Ден Мілман

"Емпатійна педагогіка": міф ХХІ століття чи необхідність?

   Сучасні реалії диктують нам як і де концентрувати свою увагу. У чому ж суть нашого життя, якщо ми займаємось самознищенням? Ми знищуємо природні ресурси планети, ми знищуємо наше психічне здоров’я, а також ми знищуємо все, що нас оточує, в тому числі й стосунки з людьми. Тож не є дивним, що культивація у суспільстві жорстокості і байдужості є досить поширеним явищем. Часто задаю собі питання щодо того, яке майбутнє чекає нас та наступні покоління і чи є воно взагалі?

  Суспільство ХХІ століття досить пишається швидким розвитком нанотехнологій і робототехніки. Сфера ІТ вважається найпрогресивнішою на даний момент. Залишається лише спостерігати, як швидкість нових відкриттів і розвитку даних сфер з кожним роком залишає далеко позаду перспективу прогресу політики, педагогіки, психології, філософії, тощо – всіх тих областей, які охоплюють ментальну та емоційну сторону буття.

  Питання, яке турбує інші сфери життя і діяльності людини – це, а де ж у цьому прогресі сама людина і чи залишилось для неї місце серед сучасних реалій? Чому діяльність людини так швидко перетворилась на ефект «ВАУ» у сфері інтелекту, і ефект «ЖЕСТЬ» у сфері емоцій та взаємодії з зовнішнім світом?

За останніми даними ВОЗ показники депресій і нервових розладів у людей стрімко зростають. На даний момент від депресії страждає приблизно 350 мільйонів населення планети.Статистика вказує на досить поширене явище емоційного вигорання не лише у дорослих, але й у дітей.

  Занепад емоційного інтелекту людей призводить до ряду не тільки особистісних психологічних і соціальних проблем, а й до примарної перспективи подальшого розвитку людства, як розумних істот здатних ефективно взаємодіяти.

Неконтрольований потік інформації, який оточує кожного з нас, раптом перетворює життя на хаос з точки зору концентрації, якісного переключення уваги і вміння вибірково відноситись до джерел інформації.

  Всесвітній прогрес не означає всесвітню еволюцію. Очевидним є, що покоління роботів змінить у майбутньому багато професійних сфер, зробивши життя homo sapiens більш комфортним, але навряд чи йому вдасться замінити людину, як істоту. Радше людина незабаром перетвориться на робото подібний механізм, бо велика кількість компромісів щодо наявної інформації, яка надходить до нашого мозку, породжує емоційне вигорання і спустошення. В результаті даного процесу, єдиним інструментом для подальшої комунікації у соціумі є лекторний або семінарський вид подачі інформації, відсутність конструктивних діалогів і бажання зрозуміти співбесідника в цілому, концентрація на своїх егоїстичних бажаннях і потребах, уникнення співчуття і бажання співпрацювати в команді.

  «Я сам собі команда і творець» – поширений меседж тренерів з саморозвитку і лайф-коучів, який культивує бажання керувати іншими, а не співпрацювати. Багато міжнародних компаній вже активно застосовують тімбилдинг як метод згуртування колективів, щоб хоч якось компенсувати невміння дорослих людей ефективно взаємодіяти і працювати злагоджено для вирішення певних задач.

  Я вчитель-практик і як ніхто маю можливість спостерігати за реаліями у стосунках між дітьми, батьками, колегами, у сім’ях. Велике діло просто жонглювати наявною у просторах інтернету інформацією, а ще більше намагатися реформувати не лише державну, але й світову систему освіти, не зачіпаючи духовний, культурний і психологічний аспект розвитку людства. Як на мене – це просто утопія, « перспективний шлях» в нікуди.

Тож, враховуючи момент того, що я не є психологом чи психотерапевтом, чи, ліпше, духівником, не берусь стверджувати однозначно, що суспільству ХХІ століття негайно потрібні ліки для емоційного зцілення. Але розглянути дане питання з точки зору педагогіки і висунути мої певні припущення щодо подальшої ймовірної трансформації принципів виховання вважаю обов’язком.

Сьогодні на просторах психології досить актуальною є тема емоційного інтелекту. Розглядаючи даний аспект існування людини можна зазначити, що емоція – це особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до себе, навколишнього світу та до результатів своєї діяльності.

  Як наслідок, емоційний інтелект – це здатність людини розуміти не лише свої, а й емоції оточення. Першим про емоції заговорив Чарльз Дарвін, зазначаючи необхідність емоційного вираження, але концепція емоційного інтелекту(ЕІ) є досить молодою теорією і з’явилася наприкінці ХХ століття. Світу її представили американські психологи Д.Карузо, П.Саловей, Дж.Майер, розглядаючи емоційний інтелект як сукупність ментальних здібностей до розуміння власних емоцій і емоцій інших людей.

  Але чи можна говорити про розвиток емоційного інтелекту, якщо людство втрачає свої емоції? В процесі технічного розвитку ми забуваємо про одну просту істину - комунікативні вміння підкорюються тим, хто опанував себе і успішно втілює ідеї у життя завдяки взаємопорозумінню, бажанню допомогти,підтримати одне одного. Іншими словами, сучасною прерогативою ерудованих людей є опанування не лише певного джерела інформації, але й вміння співпрацювати і враховувати особистий простір інших. 

  Машина не потребує «делікатного» індивідуального підходу –факт. Великою вірогідністю є те, що одноосібне перебування у «зоні комфорту» задля збереження свого психічного здоров’я призведе до подальшої стрімкої деградації емоційного інтелекту,культури особистості, соціуму в цілому. 

Для укладання подальшого процесу налагодження емоційного розвитку суспільства, розвиток нових течій педагогіки є необхідністю. Риторика щодо і перепис «затертих» істин метрів педагогіки минулого вже є абстракцією, адже більшість класичних педагогічних методів є недієвими у реаліях сьогодення, та не є такими, що задовольняють потреби вихованців. 

  Сучасні діти є квінтесенцією егоцентричного суспільства і машинізованого побуту. Ймовірність ментальної деструкції цілком можлива. Відсутність усвідомлених емоцій призведе до абсолютного хаосу і безперечного самознищення людини як істоти, що мала б бути творцем прогресивного і перспективного майбутнього. Але вищезазначені факти кажуть про швидкий емоційний занепад суспільства. Нічого істотно в системі людина-природа- соціум не змінилось би, якби зовнішні чинники (об’єми інформації, технічний «БУМ») не перевели емоційну складову особистості у категорію «не варте уваги». Як результат - психологія і психотерапія наразі мають аншлаг у проханнях про надання допомоги і консультації. Більшість людей нездатні самостійно проаналізувати і об’єктивно розібрати ситуацію через внутрішнє сприйняття себе і світу.

  Тож розглянемо емоційний інтелект з точки зору педагогіки і необхідність його розвитку не лише у сформованих дорослих «прогресивних» суб’єктів з лідерськими амбіціями, а й у контексті виховання і розвитку дітей, які будують своє життя у соціумі, де емоційне невігластво є нормою.

Емоція - це об’єкт, основу якого складає спектр відчуттів і почуттів. Базою емпіричних досліджень завжди була діяльність людини. Отже, продовжуючи у цьому руслі і ,аналізуючи праці видатних психологів, психотерапевтів, педагогів, філософів, соціологів, тощо, можна винайти лише один спосіб для зміни педагогічних течій - провести паралель і віднайти зв'язок між психологічними, соматичними і соціальними аспектами життя людини. Як вчитель, який вже давно спостерігає неефективність класичних методів виховання у поєднанні з навчанням, хочу наголосити на необхідності не лише більш глибинного занурення у емоції, а й розгляд емпатії, як основного методу подальшої трансформації педагогіки як науки.

  Емпатія досить поширена на теренах сучасних психотерапевтичних, психологічних зібрань, а також на просторах соціоніки. Таким чином величезна необхідність емпатійного підходу у педагогіці і подальшого розвитку нової течії, яка б мала емпатійні форми роботи з дітьми є нагальною необхідністю.

  «Емпатійна педагогіка» - це термін якого не існує у педагогіці ХХІ століття, але я хотіла б запропонувати його для більш детального розгляду питання щодо важливості емпатії у житті людини.

Уміння усвідомлювати, контролювати і започатковувати активну та успішну співпрацю завдяки емоціям – є великою рідкістю. Освітянська спільнота не стане заперечувати, що емоційна нестабільність - це радше норма, ніж рідкість для сучасного школяра,вчителя і батьків у тому числі. 

  Сам термін «емпатійна педагогіка» можна розглянути з точки зору педагогічної галузі, яка б вивчала емоційний інтелект людини і розробляла спеціально організовані та систематизовані методи для розвитку емпатичних здібностей в процесі самоусвідомлення і культури вираження своїх емоцій. Іншими словами «ненасильницька педагогіка», де розуміння себе і оточення є пріоритетом номер 1.

  Для цього розглянемо ряд питань, що можуть турбувати сучасного вчителя-практика при роботі в контексті емоційного інтелекту і емпатійної педагогіки.

Ви коли-небудь бачили як істерить дитина? А дорослий? Чи є між цими станами емоційна різниця? Повірте, анітрохи! Кожен стан, який викликає у людини неконтрольовані емоції, позитивні чи негативні, веде до особистої деструкції і відсутності об’єктивного сприйняття себе ,і світу. Отже, якщо людина в дитинстві не навчилась усвідомлювати та володіти своїми емоціями, а ,тим паче, рахуватися й розуміти емоції інших людей, то результатом у будь якому варіанті буде деструктивна соціальна комунікація, яскравий прояв неготовності до співпраці, небажання зрозуміти стан співбесідника і несприйняття особливостей інших. Подібна емоційна неосвіченність веде людину до відсутності каталізаторів для розвитку інтелектуальної емоційної сфери. 

  Суть емпатії не лише розвинути себе і розуміти свої емоційні стани та потреби, а й розширити спектр сприйняття світу, оточення, процесу співпраці. Комплексно підходячи до питання емоцій і їх важливого значення в педагогіці, можна поставити декілька питань: а що, власне, допоможе налагодити процес розширення і розвитку емоційного інтелекту дітей ? Що надасть можливість перейти на інший рівень розвитку науки педагогіки, як науки, і її застосування на практиці? Це досить неоднозначні питання, але велика ймовірність успіху за рахунок розвитку певних унікальних здібностей людини є. 

  Всім відомо що нейрони нашого мозку працюють лише на 10% із можливих 100%. Відповідно, розглянемо вірогідність, що при наявності досить розвинутого емоційного інтелекту, людина володітиме більшою чутливістю до себе і навколишнього світу. Отже, при застосуванні організованих і систематизованих методів виховання, включення інших неактивних нейронів для більш якісного світосприйняття є цілком реальним.

  Завдяки емпатії діти зможуть навчитись кращої концентрації уваги за рахунок вміння усвідомлено відчувати себе та інших, зможуть сприймати і поважати інших такими, які вони є, цінуючи особистий простір кожного. Емпатія дозволить краще розуміти себе та інших.

  Тому необхідно перелаштувати сучасну педагогіку з теорій і багатотомних паперових праць на практично нові актуальні методи, які не лише дозволять розвинути в людях цю унікальну здібність до емпатії, а й зроблять її невід’ємною частиною життя. Лише за таких умов ми навчимося емоційному контролю, стабільності, співпраці, і, як результат, швидкому особистісному і колективному розвитку.

  Вірогідність того, що «емпатійна педагогіка» не лише розвинеться, а й буде основною з течій педагогіки сучасності, досить велика, бо єдине, що відрізнятиме нас від світу роботів – це вміння балансувати між неконтрольованими потоками інформації(де здібності людського мозку обмежені) і своєю природньою здатністю відчувати життя у найкращих його проявах (в готовності до ефективної взаємодії у будь який момент).

  Далі буде.

Привіт!

Вже майже 10 років працюю з дітьми.

Мене звати Кужель Юлія.

Я класний керівник, вчитель англійської мови і педагог-організатор в одній з київських гімназій.

Я вчитель- практик, якого турбує стан сучасної педагогіки, освіти і, як наслідок, соціуму в цілому.

  Створила цю сторінку, щоб поділитися з колегами і усіма небайдужими ідеями щодо "емпатійної педагогіки".
Відкрита для діалогу заради формування і систематизації нових педагогічних методів співпраці з дітьми і дорослими.
  Всесвітній прогрес не означає всесвітню еволюцію людини.
Я за еволюцію в процесі гармонійного розвитку і становлення особистості!
Але це можливо лише, коли ми звернемо особливу увагу не лише на фізичний та інтелектуальний, а й на емоційний і духовний аспект життя☺️🌈🌍❤️😉